Весняним ранком сонячної миті ,
З'явилося на світ маленьке диво,
Крихітне і очки ще закриті,
І плач його до болю жалісливий.
Тим ранком його серце битись стало,
Я взяла цю крихітку на ручки,
Ніжність мою душу накривала,
Від рідного такого голосочку.
Кошенятко було як промінчик сонця,
Руденький і пухнастий щастя м'ячик,
Відкривши очки глянув у віконце,
Спитав тихенько в неба шось неначе.
Від тоді моя радість все зі мною,
Гуляти ,спати носиком уткнувшись,
Під одіялком вкрите тіло з головою,
Муркоче котик в відповідь заснувши.
По колу йде весна а потім літо ,
А котик біля мене підростає ,
На втіху і дорослим та й і дітям,
Від нього серце моє завмирає.
Виріс котик та все ж біля мене,
Дивиться так жалібно у очі,
Ніби другом став рудий для мене,
Я іншого ніколи і не хочу.
І так завжди проходять дні і ночі,
І котик біля мене завжди є,
Буває просто погуляти хоче,
Та потім до мене знову йде .
Спить котик лапкою на руку,
І так муркоче нам на втіху,
Хто ж знав ,що це останні стуки,
Хто ж знав,що завтра буде лихо .
Прийшов руденький мій коточок,
Востаннє змарнілий і худий,
Мов осені впавший до землі листочок ,
Став зів'ялий котик мій.
Прийшов до мене сів як завжди,
Але не знала тоді я,
Що він піде тепер назавжди ,
Не знала просто цього я.
А він пішов далеко по стежині,
Яка його до нас завжди вела,
Мов зупинилися навіки вже хвилини,
Чому ж його доріжка замала?
Не знаю я як жити без рудого,
Як без нього завтра я проснуся ,
Пішов навік забрав життя частинку мого ,
Пішов і вже не повернувся.
Пішов та він назавжди у мені,
Не стерти ті світлини із життя,
Залишив на згадку фото усі свої,
Щоб поглянути на рідного кота.
Я звикла та все ж іноді сумую,
Від згадок серце просто завмирає,
Тоді світлину котика цілую,
І у віконце слізно поглядаю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2020
автор: Вікторія Павлюк