Там, де регочуть півні з ранішньої вистави
тих, що бажають влади ночі і влади дня,
сходять черлені зорі і миготять заграви,
збурюючи намули аж із самого дна.
Води такі бруднющі, води такі протухлі.
Небо зварило б юшку правди, та все - олжа.
Навіть старі тополі листям закрили вуха,
щоб не почути слова струєного - "межа".
Бо на межі - предтечі, і на межі - облуда.
Вліво чи вправо - пімше буде один кінець.
Моляться по притулках вірою биті люди
і власноруч готують рідним гіркий вінець.
Поки регочуть півні, поки пліткують кури,
поки чиєсь падіння чигає до висот.
Серце пророка скрійно зводить останні мури
й крайню свою надію зложує на кивот.
10.09.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888522
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.09.2020
автор: Леся Геник