Волосся пахне чиєюсь гибеллю,
Старим суботником, трішки осінню,
Відмию вдома, а може вибілю...
Чи хай лишається чорним з просіддю?..
Укриюсь ним й тепло затримаю,
А вранці довго, як вік, чесатиму.
Вплету барвінок у коси римою,
Дрібними мІсяцями щербатими.
І понесу, наче вірш над вічністю,
Немов хоругви на сонці сяючі,
Я гордо коси свої заквітчані -
Схиляйте голови, не питаючи.
Розходьтесь хвилями – йду у засвіти.
Усе, що придбано, все розвіялось…
І перед тим, як безслідно згаснути,
Згадаю тільки, як легко мріялось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2020
автор: Юлія Мальована