З Небес даровано Ключі від Долі,
У кожного вони, мабуть, свої –
Ключ Віри, і Надії, і Любові
Далеко десь заховані в душі…
Якщо й перегорять мої бажання,
Чи павутинням долю міцно обплете,
Та в серці ще залишиться Кохання,
Що в парі з Вірою Любов мою веде…
Надії справді вже ніколи не згоріти,
Дарований бо їй найдовший вік,
Якщо ми навіть вже давно не діти,
Та в снах казковий вберігаєм світ…
У кожного свої Ключі від Долі,
Що доти не ржавіють у руках,
Допоки Віри сповнені доволі,
Й Надією в Любові стелим шлях.
Кохання доки багряніючі серпанки,
В вінки бажань ще трепетно плетем,
То ключ потрійний, що неволить Долю,
Ми розсекретим та до Бога віднесем…
Несу смиренно я свої Ключі від Долі,
Вони мої, якщо насправді й не святі…
Життям пройду, геть викисшим до крові,
Хоча в долоні болем в’їлись ці Ключі…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
7.09.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888100
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2020
автор: Lilafea