Ще вчора вдома з жінкою й дітьми,
ще вчора без журби,жив у кругу сімї.
А вже сьогодні в пеклі у пітьмі,
зі зброєю,за Україну рідну,на війні.
І слів пихатих,ти не промовляв,
а просто,як Українець за рідну землю вболівав.
Коли на Сході,дім побратима запалав,
без роздумів,під пулями,його ти захищав.
Ти козак і вояк- й цим сказано усе,
а ще Українець,що приниження терпіти не буде.
Аз гаслом-хай живе рідна мова і хай земля цвіте,
без роздумів з зброєю,вояк до бою йде.
І поки гасла ті що в кабінетах-щоб бачили кричать,
такі як ви вояки ,землю Українську боронять.
Снаряди над головами,рвуться і свистять,
а ви всі радієте-вдома рідня і Українці,мирно сплять.
Спасибі вам хлопці - скажу можливо зі сльозами я -,
й повірте герої, не прості це є слова.
Це не просто букви,це говорить душа,
це говорить Українець і молиться за вас рідня.
Ще уклін по пояс вам,хлопці війни,
хоча,ще вчора ви були такіж,як ми.
Але серце левине й стальне,дано вам,там з гори,
щоб рідну Україну неньку,не рвали вороги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2020
автор: Бабич