Думок у голові моїй багато,
а слів у спину,ще більше чую я.
Про все - сімя,здоров'я, і рідна хата,
та наче ніж,встромляють в душу язика.
І боляче буває на душі і тілі,
і сльози часом,запанують на очах.
Але завдячуючи дітям,жінці і їхній в мене вірі,
крокую далі,тримаюсь на ногах.
Буває часом,сил крокувать немає,
й життю,ти бачиш-не надто і ціна.
Але слова й рука сімї,тебе тримає,
хрупке жіноче тіло,тебе обірігає й тримає дітлашня.
І забуваючи за біль і сльози,
"ламаючи" в собі все- можливо теж з ганьби.
Тиж знаєш теж,ну точніше зможеш,
зробити так,щоб краще жили, всі вони.
У спину хай,слова мені лунають,
хай ранять злі і гострі язики.
Але хай діток,жінку мою не поранять,
у мою спину,хай тупляться усі вони.
Живи моя сімя,будьте щасливі діти,
здорова жінко і кохана будь завжди.
Спасибі вам,душі й життя моєго квіти,
хай тупляться об мене,злі ті язики.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2020
автор: Бабич