Зоряним вечором вийду я в сад.
Сріблом блищить на травинках роса.
Осінь насипала листя в саду.
Може, я в казку чарівну іду?
Мишка-полівка ховається в хмиз.
Падають яблука з яблуні вниз,
Килимом щільно вкривають траву.
Що це? Можливо, я сплю наяву?
Місяць ліхтариком сад освітив,
Пензликом яблука позолотив,
Айстри, жоржини, кущі хризантем...
Сад став похожим на Божий Едем.
Заворушились в кущах цвіркуни.
Пісню веселу утнули вони.
Вітер прокинувся, зашелестів
І підхопив той чудовий мотив,
Садом пронісся, бешкетник. За мить
Пісня про місячне диво дзвенить.
Квіти кивають голівками в такт.
Зачарувала та пісня кота.
Кіт по садочку у справах бродив.
Чую - муркоче знайомий мотив.
Раптом зірвалася зірка з небес.
Ще одна, ще одна... Скільки чудес
В пору вечірню творилось в садку!
Ви не повірите в казку таку.
Золото й срібло внизу і вгорі.
Сяють яскраво зірки-ліхтарі.
Ллється по саду вечірній шансон.
Шкода, недовго триватиме сон.
Хмари погасять небесний ліхтар.
Зникнуть коштовності - місяця дар.
Вітер-пустунчик засне між гілок.
Темрява ночі поглине садок.
Стихне натомлений хор цвіркунів.
Певно, пора йти додому мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887192
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2020
автор: Leskiv