Ключі… Ключі від осені замка.
– Хутчій, хутчій! – кричать тривожно гуси.
Густішає щодень луска ставка
Й небесна твердь, мов ясенець, ламка,
А соняшник на нім відцвіло-русий.
Дорога літа тане на очах.
Відталь сріблить й золотить гобелени,
Вітрища розперезані сичать
І грози б’ються гнівно на мечах
Й шрамують листя ще живець зелений.
Дощі… Дощі – і на душі сльота.
Віки безвихідь держать на ґорґошках.
Скарбів своїх не бачим – сліпота,
І цілі наші досі в розпорошку.
Тож сподівань на зміни анітрошки.
А жаль.
Хоч осінь прийде золота
Й обсипле перлами-горошком.
Ясенець-перший неміцний льодок.
На горгошки – на плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887124
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2020
автор: Valentyna_S