Все сильніш відчутний подих прохолоди.
Десь луна витає в сірих комишах.
ВІтер в підворотні заночує згодом,
Сирістю підступно нагонивши страх.
Це іще не осінь - відлітає літо.
Стомлене від спеки, прилягло на тин.
Це не дощ, а мряка. Ніби нарочито
Заховались мрії у зрадливу тінь.
Хмари, мов химери, плинуть небокраєм.
Між землею й небом бавить вітром гай.
Вересень ногами босими ступає
Й осені шепоче: "Нумо, Зустрічай!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887091
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2020
автор: Тамара Шкіндер