Над нудистським пляжем дрон завис.
Зиркає на юне, пружне диво.
Жоден щонайменшенький нудист
не втече від фотооб'єктива.
Голих тіл і хвиль гучний приплив.
Дрону сил на вилазку не шкода.
Вічно б синь небесну молотив,
доки міцно спить його господар.
Вічно фіксував би дрон Василь
з неба краєвиди мальовничі.
Що для щастя треба? – Лиш виси,
доки знизу – груди і сідниці.
Зводить діафрагму від краси.
Вже процесор тричі перегрівся.
На піску – труси, труси, труси;
Олі, Галі, Каті і Лариси.
Мить – і догори зведуть носи.
Майже на нулі акумулятор.
Дрон Василь висить з останніх сил.
Скоро гепне до акул в муляку.
Вже й господар кличе, мов у сні.
Збили з пантелику дрон спокуси.
Хвилі б'ють тривожні й голосні.
Наш Василь занадто збився з курсу.
Хай в крутім піке й загине дрон.
Та навік залишиться на дисках
кожна, що колись була ребром,
а тепер – звабливиця-нудистка.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886945
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2020
автор: Олександр Обрій