пенелопа вийшла в степ погуляти
бачить страшне: злободенний бур'ян!
розрісся й глушить, душить квіти польові
та забирає в них всі сили.
щоб ті, вже й так напівживі,
навколішках у нього пробачення просили.
ось, мов розбійник, всюдисущий пирій,
що всім грозить та ріже гострим листом,
ось і амброзія бридка хвороботворна,
що скільки її не скуби, лиш заболить живіт.
ось і дебелий жирний молочай,
що скільки його не топчи й не валяй,
виросте вдвічі більший.
а он і лобода, – і ще якесь презирство
без назви й без числа. не знає пенелопа,
що тут сказати. антиботанічний
широкий лан, рядянський заповідник!
а ось і ще, і ще. і в цьому розмаїтті,
у цьому несказанному страхітті
ще якось виживають дикі квіти,
веселі й безтурботні, наче діти.
не косить їх коса, і кози не їдять
за їхню красу. тож бувайте здорові,
цвітіть та буяйте, бур'ян зневажайте:
чиїми ж молитвами врятується цей степ,
коли не вашими?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886575
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Bohuta_Julian