Веліли зорі впасти з неба,
велів Господь на світло йти!
Сказала доля, що не треба,
шляхами відчаю пройти.
Вона веліла в мирі жити,
схотіла в пахощах цвісти.
Вблагала серце — мужньо бити,
в чеснотах душу берегти...
Такі прості ці повеління,
але які важкі шляхи,
коли в полон бере сумління —
ламають в прикрощах роки.
Коли надія не жевріє —
карають погляди чужі,
а від безсилля тіло мліє,
бо струни нервів — на межі.
Тоді одне ласкаве слово,
ковтком цілющої води,
тобі надасть наснаги знову
себе в печалях віднайти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886361
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2020
автор: Олег Крушельницький