Життя спішить-біжить і все по колу,
Знов сходить сонце, літо, теплий бриз…
Ще вчора сам збирався іти в школу,
А вже йдуть діти – тільки забаривсь.
Лиш обернувся – а до школи внуки –
Ти разом з ними, наче перший раз.
Уроки пройдені…чи вивчені науки?
І чи не збився твій дороговказ?
А сонце котиться з життям – і все поколу…
Замотує спіралі завитки…
Я молодий! Чому ж в батьківських долях
Закінчуються змотані нитки?
Бо ж тільки тут! Бо ж тільки треба жити!
Відчувши смак солодкий і гіркий!
Чи на ромашці варт поворожити?
Хто я такий? Скажи, хто ти такий?
А сонце котить дні і краде миті,
До фінішу, до крапки, до кінця…
Ще буде час, ще зможем відпочити!
Нова любов хай змиє сум з лиця.
Нова, нестримна, що розірве коло,
Що буревієм пройде по шляху!!!
І хай дивуються усі довкола –
Пірну у вир без жалю і страху!
Пірну – чи випливу, то сонце тільки знає…
По небу котячи життя поважний диск,
Не поспішає, але й не чекає
І не шукає в долі моїй зиск…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2020
автор: Волинянка