Давно усі змирилися з бідою,
Чужа негода не турбує ока,
Хоч вирви ноги, витряси гріхи,
Нам краще на землі аніж на небі.
Бо тут ми витравили все,
Звірина лють у моді і повазі,
Задавить горло ненависть і крик,
Химерна злоба видавить останніх.
І ти у той вагон спішиш нещасний,
Де бідність жартома в сльозах і поті,
І груди давить, вірити не в змозі,
Що знову оживе людське, понуре серце.
Так мучить лиш одне у боки жалить,
Сліпа година нас по колу водить,
У лоба трісне, вабить і тремтить,
Як можна жити так як ми живемо зараз?
Таких немає дурнів у природі,
Такі які за копійки,
Готові пану вистелять дорогу
Із золота і срібла вишивати світ.
Але собі нічого не лишити,
Померти в злиднях, сурових і тяжких,
Усе віддати ради когось,
Довіру й правду донести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886000
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: Ти не осліп