***
Час протинає шкіру
гострим-прегострим жалом.
Бачила близько прірву,
мало туди не впала.
Втрималася, вернулась.
Висіпнули за руки.
Репнула чорна куля
повна-преповна муки.
Тільки стиснуло груди
аж до німого крику,
наче на ляльці вуду
хтось ворожив предико.
Очі звела до неба:
Боже, тримай щосили!
Жала стирчать із ребер
там, де змарнілі крила.
Час, час усе злікує.
Шкірою сині вени.
Прірвами все, що всує.
Дякую, що без мене...
Дякую, Боже милий,
за кожний подих нині!
Тихо лікую крила
там, на болючій спині...
20.06.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885664
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2020
автор: Леся Геник