Знову день добігає кінця
І тьмяніє багряна заграва.
Коса тінь ледь торкнулась лиця,
То для вітру весела забава.
Шелестить у грушевім листку
Та колише достиглу вже грушку.
Від кохання душа в сповитку,
Не лишай, вітре, спомином пустку.
Бо розквітлий у серці розмай,
Має силу терпку й виняткову.
Горобинну наливку спізнай,
Де втрачаєш і волю, і мову.
Так з роками дозріле вино
Б’є фонтаном у грудях гарячим.
Пий до денця ненаситне єство,
Що в чеканні є ніжно-тремтячим.
09.08.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2020
автор: Валентина Ланевич