Життя прожив собі на втіху,
Все склалось як хотів – збулося.
Та тільки у смертну годину згадав,
Як серце обпеклося.
Роки пройшли, дні пролетіли…
Не згадував, не говорив,
Не вірив іноді…так легше,
Забув, немовби, бо любив!
Студентське щире те кохання,
Що душу вирвало колись,
Було яскраве, незабутнє,
І слід лишило світлий свій.
Гарячі, молоді, веселі…
Не завжди ладили вони,
Сварились інколи, мирились,
Які щасливі ті часи!
Наразі, коли дуже хворий
В лікарні він зустрів її.
Залишилось жити так мало –
Якісь нещасні місяці…
Студентське кохання ввірвалось
В останній час і назавжди.
Та смерть до них вже посміхалась –
Тужливо й сумно на душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2020
автор: