Копав у Чехії траншеї,
як екскаватор.
Злата Прага блищала
сонцем на лопаті.
Й тримав кругову оборону
від безгрошів'я, яке наступало.
І смакували кнедлики, спекачки,
татранки, гуляші.
І м'язи росли мов у штангіста,
котрий загартовується.
І камені із ями витягалися,
складалися фундаментом
для щастя майбутнього.
І краплі поту текли собі потроху
з пивом вперемішку...
Ще би трохи вдачі -
мав би нині власну дачу...
А так, на здачу - спогади буремні.
Бо час піском втікав попри долоні
та сни пригрів, ну, майже екстремальні...
такі далекі закордонні,
неначе з фільму про хороброго спортсмена,
де молодим не шкодував себе.
Тепер солдатом почуваюся в відставці,
котрий коліна натирає маззю.
Фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2020
автор: Мандрівник