Останній день

Бджола  віддавши  своє  жало
Вже  відчуває,  що  помре.
До  цього  змалку  готували,
Та  пульс  життя  у  ній  ще  б’є.

Зустрівши  ворога  безстрашно,
Зробивши  все,  що  лиш  могла,
Спокійно  й  гідно  відлітає
До  місця,  де  вона  жила.

Та  щось  підказує  їй:
Зайва,  вона  тепер  у  цій  юрбі,
Вона  рішуче  повертає,
Щоб  зникнути  на  неба  тлі.

Уперше  аж  за  ціле  літо,
Та  бджілка  має  вихідний,
Не  мусить  тяжко  працювати
Та  захищати  вулик  свій.

Від  всіх  обов’язків  є  вільна,
Від  всіх  боргів,  турбот,  провин,
Від  колективного  свавілля,
Від  правил  й  зайвих  дисциплін.

Блаженно  й  щиро  посміхнувшись,
І  сонцю,  й  вітру  і  квіткам,
Вбирає  всю  красу  у  себе,
Дивуючись  цим  відчуттям.

Не  з  точки  зору,  що  корисне,
По-іншому  побачив  світ,
Де  кожна  квітка  -  фантастична,
Не  впустить  в  серце  суму  лід.

Життя  миттєвості  прекрасні!
Із  них  складаються  віки!
Секунда    без  суспільних  матриць,
Веде  туди,  де  справжній  Ти.

В  родині  думають  -  померла…
Ні!  Не  померла  -  ожила!
Побачити,  що  є  в  цім  світі,
Спішать  два  ока  й  два  крила...

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2020
автор: Таня ШерепКо