Відгомоніли в просторі роки,
Як лунь болотний з часом посивіли.
Та залишились в пам’яті думки,
Які колись діяннями говіли.
Їх, як промінчик в серці бережу,
Коли б, ще міг руками їх зігріти.
Ступив би знов за пройдену межу,
Щоби, як птах у небо полетіти.
Й до скону літ у небі, я літав,
Навряд чи захотів би знову повертати.
Я б там високо в Божа запитав,
Чому там мало дав мені літати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885129
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Волиняка