Хоч сонця диск заплив у осінь,
ще оксамитовий сезон
тепло дарує, плодоносить
лозою й фруктами, та тон
спокі̀йніший, немов зів’яння
листом кивнуло на прощання.
Настанув час дощу піти –
між берегами швидкі кола
малюють краплі на воді,
їх бризки, ніби для приколу,
бринять об металевий дах,
що навіть чути їх у снах.
Став іншим світ під шум дощу.
Киваючи над круглим листям
квітки латаття піднялися,
благаючи, щоб дощ не вщух
(дрібнота жовта, хай поллє їх
гарненьких, хоч і не лілеї)…
А дощ посилюється, злива
накрила плесо. Полохливо
до берега пливуть човни –
така погода не для них:
хоча під зливу «кльов» рясніє,
та ллється в човен і по шиї.
Та й вчасний для рибалки примус
пливти до берега, там примус
уже чекає на столі,
а за годину і вушиця
плотвою та лящем сріблиться.
Мир на душі. Мир на землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Анатолій Костенюк