Смеркається… Вже сонечко зайшло
за тихий обрій і скотилося донизу,
і подих прохолодний від нічного бризу
поширився від берега в село.
Ще ледь світився краєм небосхил
в останніх променях від західного сонця,
що в відблисках стрибали в склі віконця,
як змінювавсь кут зору чи нахил.
При тьмяному освітленні в проміннях
від сонця, що втекло за горизонт,
у спробі взяти погляд наш на понт
навколишній світ множився у тінях.
Повільно сутінки оточували вечір
і підминали під собою тупо тіні,
що застигали враз в своїм тремтінні
і падали з полегшенням на плечі.
Зникали сумніви і лишки протиріч
у давній суперечці тіні з світлом
й, наповнюючи світ весь новим смислом,
прожитий день замінювала ніч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2020
автор: Павло Коваленко