Ольвія

На  березі  Гіпанісу  високім,
у  теплому  південному  степу,
ще  балабан  висить  в  повітрі,  сокіл,
але  давно  не  видно  вже  скопу…

Давним-давно  полинуло  у  Лету
і  місто-поліс,  Ольвія  стара,
і  вихідців  із  древнього  Мілету
повільно  час  із  пам‘яті  стира…

Але  монети  формою  дельфіна,
теме́нос  із  аго́рою  зорять,
доносячи  легенди  про  Афіни
і  греків,  скіфів,  Скіла,  їх  царя…

Доволі  й  у  Гомера  ще  сюжетів
про  звички  їх,  культуру  і  уклад,
та  Буребісті  з  племенами  гетів
завадити  не  зміг  і  Мітрідат…

Колише  вітер  ковилу  у  полі,
де  сотні  дві  із  лишком  ще  віків
скакали  скіфські  та  еллінські  коні,
відносячи  у  вічність  сідоків.

Стрімкі  завмерли  у  задумі  схили,
схилили  пасма  чемно  до  води  –
іще  тримають  у  собі  щосили
ольвійської  минувшини  сліди…    

04.08.2020

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2020
автор: Richter