ЩЕ ПРИЙДУ…

Дощ  іде…  і  здалося,  що  розплакалась  хата  моя.
І  втішають  черешні,  простягають  до  неї  гілля.
Вже  їх  весни  журавки,  як  мої,  понесли  на  крилі.
Повернулась  додому…    мої    радощі  тут,  і  жалі.

         Не  плач,  хато  моя,  ти  у  серці  зосталась
         назавжди  та,  що  дзвінко  сміялась…  

Чорнобривці  тут  квітли,  мальви,  м’ята,  в’юнкі  паничі.
З  ними  в  росах  вмивалась,  усміхалася  зорям  вночі.
На  світанку  будили  хату  співом  дзвінким  солов’ї.
Теплим  літом  зігріта,  в    цвіті  яблунь  приходила  в  сни.

         Не  плач,  хато  моя,  ти  у  серці  зосталась
         назавжди  та,  що  дзвінко  сміялась…  
       
Дощ  іде…  і  здалося,  що  розплакалась  хата  моя.
І  втішають  черешні,  простягають  до  неї  гілля.
І  притих  навіть  вітер  в  яблуневому  нашім  саду.  
Хай  зігріє,  хатино,  тебе  ніжне  моє:  «Ще  прийду…»

         І  зраділа  словам  моїм  хатонька  світла.
         А  над  нею  веселка  розквітла.

       

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884939
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2020
автор: Надія Башинська