Дивлюсь на місячну стежину,
Через кімнату із вікна,
Кому простелена вона?
Не скаже місяць із гордині.
Он світить сам собі вночі,
Вже навіть зорі десь поснули,
Тільки згубили, чи забули,
Мабуть до сну мого ключі.
У роздумах втікає ніч,
А ми із місяцем - солдати,
Чийсь сон взялись оберігати
З безвиході - від протиріч.
Не здогадається ніхто:
У ніч таку - як місяць повний,
Його тримаєш між долоней -
Кермо небесного авто.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2020
автор: синяк