Шукала місце під свою могилу,
Мабуть, щоб смуток схоронить,
Щоб відспівати там в лиху годину,
Нехай під каменем навіки спить…
А ще наснилось, що гуляла боса
Поміж могил то батька, то рідні,
Аж біля синової розчесала коси,
Що білокрилій піддалися сивині…
Не пам’ятаю, чи знайшла могилу,
Чи собі місце відповідне те знайшла,
Але, чомусь, така прокинулася зранку,
Ніби Душа кудись далеко відійшла…
Нема Душі моїй давно того спокою,
Уже й вночі вона не годна відпочить,
Тому шукає, де б проститися зі мною,
Й, чомусь, спішить до Бога відлетіть…
Всевишній наче дав якусь їй кару,
В мені ніколи не пізнати й почуттів,
Але у метушні життєвого пожару,
Не рахувати щоб прожитих днів…
Шукала місце під свою могилу…
Та до світанку так і не знайшла,
Прокинувшись, надалі Душу мучу,
Бо наша ще година не прийшла…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
3.08.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884873
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Lilafea