Створив Господь Землю та й став прикрашати.
Ліси зашуміли. Там дуби крислаті, клени кучеряві, бе-
різки, ялини. Синь сипнув в озера, рікам додав сили.
Розсипав зернята, як ішов полями, і заколосились ті
поля хлібами. Біб, часник, петрушка, помідори, соя, го-
рох і картопля, буряки й квасоля, огірочків зерна у рі-
ллю лягали, морква й баклажани слідом підростали. Со-
лодкого перцю та ще й з гіркотою (кому що до смаку)
лишав за собою. Сіяв, сіяв щедро... усього доволі. До-
тепер зростає. Так гарно у полі!
Посадив садочок у весняну пору. Вишеньок і грушок
треба ж біля двору. Виноград повився ґронами рясними,
абрикоси, персики підростають й сливи. А щоб усміха-
лась ранкам ясним мати, насіяв ще й квіток Господь біля
хати. Він троянд розкішних, барвінку і м’яти, чорнобрив-
ців пишних сипнув біля хати. Калачики ніжні будуть на
віконця. В пелюстках залишив промінчики сонця. В коса-
риках ясних сонячні краплини, в нагідках яскравих золоті
перлини.
Ой скільки ж по світу є Божого цвіту! Цвісти кольорами
і весні, і літу. Осінь розсипає золотисті барви, зима-чарів-
ниця сіє сріблом гарним.
Пам’ятаймо, всі ми є Господа діти, і для нього любі, як
для весен квіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Надія Башинська