Ми розходились та сходилися знову,
щоб вiд зерен вiдокремити полову,
щоб продовжити перервану розмову
i знайти в глибинах слiв самих себе.
Почуття цвiли колись весняним цвiтом,
нам хотiлося у небо полетiти,
нам здавалося, що завжди буде лiто,
тiльки зараз в серцi вiхола мете.
Що iз нами, легковажними, вiдбулось?
Обiцянки марнослiвнi всi забулись.
Нашi вчинки бумерангом повернулись –
досi йдуть широкi кола по водi.
Ми зникали та вiдроджувались знову,
щоб стежину протоптати в долi нову,
щоб зорю зустрiти разом свiтанкову,
щоб здiйснились нашi мрiї золотi.
А життя кудись несеться, поспiшає,
та нiчого нас не грiє, не втiшає.
Зрозумiли ми: нiщо не заважає
нашим принципам змiнитися твердим,
щоб до нас прийшло, нарештi, наше лiто,
заряснiло, зацвiло яскравим цвiтом...
Що вiдчуто нами, все, що пережито,
не угасне, як тi кола на водi.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2020
автор: Денисова Елена