Твої зелені, дивовижно сердиті очі
Викликають у мене посмішку, як промови презедентів,
Як їхнє спотворене бачення абсолютно звичних предметів,
І як твоє зрозуміле небажання закінчення ночі...
Твої зелені очі, мов твої незбагненні вчинки,
Як от бажання проїхатися на останньому трамваї
І дивлячись у вечірнє місто складати есеї
Про те, що кондуктор це заблуклий геній.
Тобі, з твоїми зеленими очима, у яких усе життя майбутніх поколінь
Надто легко розпочати розмову із кондуктором, що жив на грані віків.
Ти легко йому розкажеш про себе
Назвеш його сповідником
І жоден священик у грішному світі
Не чув більш щирої ісповеді.
Але ти не бачиш своїми очима,
Що зеленіші за травневий сад,
Що кондуктор, справді заблуклий геній, не чує тебе,
Він думає, що ж у житті не так.
Що різні світи наклались на сьогодення
І знищують звичний уклад
Життя, що кровить від збагнення
І помирає від власних завад...
Життя у людини із зеленими очима
Не мед, не цукор, не темний ром.
Життя твоє із зеленими очима
Це пошук себе, серед тисяч ікон...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884020
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2020
автор: Андрій Толіч