Медузи-думки́ загусли
та злиплись чіткими гранями.
Два тижні в тенетах пустки.
За вікнами пізно чи рано? Ми
тиснемо пальцями терції
на надто скрипучій підлозі
в квартирі-пенсіонерці,
щоб грітися в стінах морозних.
Щоб крап-крап-і-крапати кранами
у такт пульсуванню зап’ястя,
ми знищимо те, що зламане,
забудемо слово «трясця»
(смішне, ну і майже миле),
замінимо матом замиленим,
що вольтами б’є, наче ляском.
Будь ласка…
будь ласка-ласочка,
скажи, де ти взяв стільки тиші?
Напевно, цей світ не на нас чекав,
впустивши в обійми інших.
Можливо, ми випали з чорних дір
в тривимірний простір безсмертя.
П’ємо замість ліків альбом Земфіри.
«Я так боюсь не успеть хотя бы что-то успеть…»
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2020
автор: Олена Галунець