Над річкою стоїть моє село,
Де верби з сумом дивляться у воду...
В дитинстві тут так затишо було:
Тут відчувала щастя і свободу.
Ногами босими ступала по стерні
По споришах ходила і по росах,
В садку збирала груші запашні
В любистку бабця мила мої коси.
Недавно і давно все це було,
Життя снігами вкрило вже волосся...
Тепер лиш в снах вертаюся в село,
І тільки в снах - ті роси й ноги босі...
Болить мені село навіть у снах,
Бо не живе воно, а доживає:
Ті, що жили уже на небесах,
Старі - померли, молоді - немає,
Зміліла річка, верби ті ж сумні,
Старенька груша біля хати й слива...
Та гріють серце спогади мої:
Де я була по-справжньому щаслива...
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2020
автор: синяк