Коли нарешті пролунає джаз,
З його обличчя змиються тривоги.
Немає більше місця для образ -
Він буде танцювати до знемоги.
Він не шукає правди в дзеркалах,
Бо точно знає - збрешуть власні очі.
Закупорив на дні печаль і страх,
У танці приховав безсонні ночі.
Всі кажуть «скеля», та жива душа.
Розбите клеїв він не раз й не тричі.
Але як тільки зазвучать слова -
Засяють знову очі войовничі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2020
автор: Марія Попова