НА СКРИЖАЛЯХ ЖИТТЯ

Наливаються  очі  ‒  як  хмари  до  грому  дощем  ‒
Суголоссям  печалей,  що  душу  давно  розпинають.
У  самотнім  саду  лиш  вогні  золотих  хризантем,
Як  від  сліз,  від  дощів  затяжних  догорають.

…На  скрижалі  життя  ставлять  грози  глибоку  печать.
Раптом  стане  не  видно  вогнів  хризантем  золотих,
І  нехай  всі  вони  назавжди,  на  віки  догорать,  ‒
Я  прошу  залишити  єдину,  найменшу  із  них!

(с)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2020
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ