Вже думка є, а слова ще немає.
Єдиний вихід, як завжди, ‒ змовчать.
Шкода, образа душу розпинає
І там залишить ще одну печать.
В сувоях досвіду залишиться мораль.
Як епітафія, на зламаному серці:
«Подібний пеклу шлях буває в рай,
Не думай з братом сходитись у герці!»
Мовчать вуста, коли є сотні слів…
А справжня совість ‒ це маяк у морі,
Що дожида сигналу кораблів
Шляхетних душ, котрі іще не хворі.
О, як багато вартує мовчання!..
Я запалю в темряві цю свічу,
Вона і мудрість, от тому ‒ та сама!
...А слів багато, от тому й мовчу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ