Навіть у сни вже майже не приходиш,
А я чекаю все ж, але дарма.
Цей невимовний сум постійно серце точить.
Тебе нема давно, на жаль, нема…
Смерть – дама строга і безжальна,
Вона забрала, як прийшов твій час.
Ти ж жити так хотів, але ота хвороба
Перемогла і ти покинув нас.
Роки пробігли, їх мине ще ген багато,
І мільйони вже вродилось діточок.
Та тільки от тебе не буде більше,
Печаль врізається у серце мені знов.
Смерть розлучила, я візьму світлину,
Піду до церкви, потім пом’яну.
А у відпустку і провідаю могилу,
Так, з мамою на цвинтар я сходжу.
Колись дідусь у мене був… Та вже давно
немає.
Журба скувала, іноді гризе,
І назавжди його запам’ятаю.
Життя і смерть так паралельно йде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882658
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2020
автор: