Чому на серці такий щем,
Чому сумує так душа,
Немає спокою і радості вона.
На тебе, Петре, так чекає.
Знає, ключі від раю в тебе є.
О! Чує серденько моє,
Що і двері серця відімкнеш.
І зникне сум і щезне щем,
Душа омиється дощем
І з"явиться надії веселка
На сонячне завтра.
Вже радість душу наповняє,
Бо нас Господь не полишає.
Лиш з ним у серці радість й мир
І буде рай.
Двері серця Господу ти відкривай.
А коли нам не під силу
Самим відкрити ті серця
Знеболені, зневірені,
Обезсилені, засмучені,
А ще збайдужілі, зачерствілі,
Заблукані, гріхами обтяжені,
Зневажені, покинуті і забуті.
Святого Петра просімо,
Щоб двері серденька відкрив.
О! Диво з див!
І відкрилася душа для Христа.
Іменем Христа
Проганяється сила зла
І гинуть задуми лукавого.
Ми прагнемо життя нового,
Життя у Бозі.
А Петро вже у дорозі.
Він нам віру дарує
У силу Христа,
Без якого немає життя.
О! А Петро не сам іде,
А разом з Павлом спішить.
Будемо в Петровій вірі жить,
І Павла будем просити
Науку Христову відкрити
Для спасіння душі.
Ідуть, ідуть до нас
Два великих мужі,
Два стовпи Христової Церкви,
На яких і ми будуємо своє життя,
І у вічній любові Бога Отця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2020
автор: яся