Цей край нам снится всім у сні -
батьківська хата,де ми маленькі і босі.
Його несу в душі,усе своє життя-
цей край,то рідна хата де народився я .
Бачу у сні, усе це і ніби знову там,
знову як те дитя,радію я батькам.
Протягши руки,я біжу що сил до них-
хоч й сплю,та чую радості я крик.
Зелений двір і виноградник,що плодами грає,
там батько й мати,діток визирає.
Роки пройшли і і волоси на голові моїй,геть сиві,
одне змінилося- батьки мої теж постаріли.
Але усе, як і було давно-ну не змінилося нічого-
тільки батьки чекають внуків в гості,не так мене самого.
На лавочці,що у дворі тихенько гомонять,
і дітям моїм з братовим-готові і життя віддать.
Дивлюсь на це і бачу сон свій наяву-
але батьки вже обнімають внуків,як колись свою дітлашню.
Такий мій край,такі мої ось сни-
і Богу дякую,що в сні і наяву,живі мої батьки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882504
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: Бабич