Людська комедія.

Під  сонячне  танго  спекотне
на  площах  та  вулицях  міст
відверте  і  невідворотне
жіноцтво  танцює  стриптиз…

У  кризовій  цій  колотнечі,
тих  в  кому  вогонь  ще  не  стих,
оголені  ноги  та  плечі
ведуть  до  тілесних  утіх.

Давно  не  в  рожевому  кольорі
жінки  у  моєму  житті.
Розтративши  мрії,  мов  долари,
я  тихо  захожу  у  тінь

(сам  грішний,  мов  пекло)  і  парко
стає  не  від  спеки  мені…
Їм  Данте  писав,  їм  Петрарка
сонети  співав  навесні.

А  сонце  все  кличе  і  кличе
за  місто  без  жестів  та  мов.
І  кожна  –  немов  Беатріче.
І  кожен  –    Вергілій,  немов.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2020
автор: Анатолій Костенюк