Йдучи, йду …

Йдучи,  йду  ...


Йдучи,  йду.  Тонко.  тінню  зливаюся  з  прозорістю  старого  парку,  ледь  доторкнувшись  до  його  поріділого  листя.  Там  падаючим  листям  шепочуть  птахи  про  свої  мрії  в  тумані  ночі.  Там  місяць  сплітав  нам  колись  мережива  сяйв,  і  завмирало  серце  від  близькості  твоїх  улюблених  очей.  Там  липи  вікові  досі  зберігають  наші  слова  німі.  Ми  їх  сказати  один  одному  так  і  не  зважилися  про  те,  що  стати  мало,  але  так  не  сталося,  на  дно  душі  лягло,  перехворіло.  А  роки  очікування  заснули,  заспокоєні  виплакані  гіркотою  ночей  без  сну,  залишивши  відлуння  давнього  болю  та  крапок  слід  неправильних  відповідей,  поспішних  ,  невірних  висновків
                               нам  на  двох.  ...

Йдучи,  йду.  Оглянусь,  подивлюсь,  нічого  не  залишилося?  Може,  шарудіння  кроків  твоїх  в  глибині  листопада  почую,  може,  ніжність  твою,  стікаючу  з  пальців  на  пасма  волосся  принесе  мені  з  минулого  вітер?  Або  ім'я  твоє  повторить  на  прощання  -  рідне  співзвуччя.  Сколихнеться  бажання,  як  раніше,  як  раніше,  як  пам'ятаю,  впертою  лінією  щоки  торкнутися  -  зігріти  себе  диханням  твоїм.  Доторкнутися  до  лінії  плеча  -  в  неймовірній  ніжності  розтанути.  Знову  до  лінії  долі  твоєї  доторкнутися  випадково,  тієї,  що  вздовж  долоні  і  навічно,  знаючи:  ніколи  їй  не  збігтися  з  моєю  ...  Ти  вміла  любити  і  розуміти,  навіть  якщо  я  пророкував  розлуку,  і  навмисне  не  тримала  мене  за  руку,  знаючи,  що  повернуся  до  тебе  знову.  Ти  душею  могла  мене  читати  -  відчувати,  як  в  лабіринтах  думок,  я  своє  світло  шукаю,  свою  дорогу,  до  тебе  вона  веде  -  такий  результат.  Що  залишається  нам?  Тепер  трохи:            
                               від  любові  не  відреклися.

Йдучи,  йду.  Серце  своє  тобі  залишаю,  не  оглядаючись,  без  всяких  сумнівів.  З  тобою  воно  поруч,  де  б  я  не  була,  де  б  не  призначила  доля  нам  перебувати.  Значить,  надія  мені  буде  за  ним  хоч  через  тисячу  років  повернутися,  тобі  -  причина  залишиться  цю  тисячу  років  мене  чекати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2020
автор: Калиновий