НАКАЗ

Не  накажеш  дощам,  не  накажеш  вітрам,
А  собі  щось  наказуєш  завше,
Начищаєш  до  блиску  свій  внутрішній  храм,
Бо  не  можеш  абияк,  не  можеш  інакше.
Вимітаєш  з  усіх  лабіринтів  сміття,
Викидаєш  лахміття  думок  на  багаття.
Дорікаєш  собі  за  пустотність    життя,
Хоч  в  житті  стільки  було  чужого  багато.
Помилки?  -    а  у  кого  ж  це  було  не  так?
Називають  цим  словом  несправджені  мрії,
З  ними  зболене  серце  вистукує  в  такт,
Впавши  мокрим  лицем  на  плече  ностальгії.
Першим  променем  сонця  наказ  підпишу,
Щоб  радіти  життю,  як  Господньому  дару,
Хоча  миті  не  всі,  та  якісь  воскрешу,
Й  не  проситиму  в  жодної  з  них  гонорару.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882317
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2020
автор: Шостацька Людмила