Не капля я у крижаному морі.
Не слово на дере"яному заборі.
Наркотик для багатьох людей.
Королівська зала, а я - трофей.
Усіх прижму до себе,
чи криве ти, чи беззубе.
Й навіщо зважати на дурниці?
Це очевидно - нема різниці!
Своє кохання, далеко маю я.
Заради нього помира щодня.
Ні, брехня, щогодини щохвилини,
на березі піщаної рівнини,
де Грецію бачила античну
і роль відігравала історичну.
А моряків змушувала я спати,
хоч деякі любили й поблювати.
Як жаль, що нікому
нема до мене діла,
ні старому, ні малому,
а я так хотіла, так хотіла...
Прийдеться обійтись серфером засмаглим.
Море, тільки він і я, оооо, ми запалим.
Ще подруга у мене є - медуза.
Кричить: "жарко, а я без картуза".
Так, інколи життя не казка,
але для нього не потрібна маска.
Звісно, якщо ти не аквалангіст,
який у морі танцює твіст.
Придивись краще до мене,
та побачиш щось скажене.
Бо бігаю над гладдю я морською
в руках із пляшкою скляною...
та як ти падло міг
й подумав про бухло???
Звалити на тебе восьминіг
і щоб чорнило потікло!
Записку в ній я бережу,
а тобі й слова не скажу.
Я ж не знаю, як тебе звуть
і чи руки твої, мене прижмуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2020
автор: Urban_Kaban