Прозоре повітря сповільнює втечу
Від сонця яскравого в затишну тінь.
Ти знову відчуєш себе недоречним
У світі спекотних примар-сновидінь.
Не час проводжати метеликів часу,
Тримайся за крила, допоки є кров.
В душі помиратиме промінь щоразу,
Як ти розбиватимеш сходи церков.
Назовні спливає забута порада,
Що дав колись вітер в пориві дощу.
Буває, потрібно покинути стадо,
Щоб бачити сенс у «не відпущу».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Юлія Рябенко