Вночі на галявинах тихих,
в блакиті розлог мовчазних,
лунають нечувані крики
примарних дівчат водяних.
Хто є, їх ім'я і родину
ніщо не назве до пуття,
лиш в кучерях сяйні перлини
утримують спогад життя.
Чи вітер нічний з лісу віє,
зганяючи з озера сон,
чи я це в нові світлі мрії
неждано попав у полон?
Той схований біль викликає
останній незбутній завіт?
Я марно молю і питаю, –
не маю, не чую відвіт.
Пливе у горішній пустині
ясний караван зірковий,
без сну, забуття, без стремління,
без спогадів, – ледве живий.
Теодор Траянов
Далечен живот
По тихите нощни поляни,
по тихата синкава шир,
понисат се възгласи странни
на деви из призрачен вир.
Тук нищо не казва кои са,
ни име, ни техния род,
но в грейнал из къдрите бисер
занизва се спомен живот.
Не са ли те нощният повей
на лес, в езера отразен,
не съм ли у сънища нови
попаднал нечакано в плен?
Не са ли те болката скрита
на скъп неизпълнен завет,
напразно се моля и питам,
аз няма да чуя ответ.
А горе, в пустините, плава
спокойният звезден керван,
не търси ни сън, ни забрава,
ни спомен, едва ли живян.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882078
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Валерій Яковчук