Знаєте, як це буває... Коли за людиною віється таке собі невидиме, але на диво тривке та незворушне... (Як ліпше окреслити?...)... Ярлик? О!... - Репутація!... Чи, як модно сьогодні константувати - імідж!!!
Він - Є! У кожного - свій-приватний і водночас такий, що нам не належить, а є "інтелектуальною" власністю тих, хто нас "добре" знає!
Лише ось яка проблема... А чи кожен з нас пізнав себе настільки бездоганно, щоб мати право і відповідальність вимірювати..., виписувати... і чіпляти Ярлики-Вартісність усім, хто трапляється на Шляху?
"Немає людей настільки поганих, як у свої найгірші миті,- так само, як нема людей настільки добрих, як у свої найкращі миті..."... Як не любити філософізм Дочинця, його Криничара та Горянина? Як не захоплюватись народним космізмом його Вічника? Тією небуденною посполитістю людської Душі, власниками якої є не лише вони, а й - МИ!
О!... Якби ж ми вміли посміхатись! Сміятись над собою... Зі своїх слабкостей... Недоречностей...
Боже! Подай нам здатність з гумором ставитись до власних недоліків! Щоб сприймати один одного не за ярликами... Щоб не бути суддями-прокураторами та бабами-хвеськами язикатими! Бо яка ж благодать бути миротворцями!...Мироносцями, які не судять і не засуджують, а підіймають..., воскрешують та оновлюють втомлені та спраглі серця! А якщо й вішають ярлики, то лише паперові...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Іванюк Ірина