А я нікому , нічого не винна...
Всі борги , віддала до йотa в житті.
Моя душа щира завжди гостинна
Приймає , з радістю гостей на землі.
А ще ніхто , нікому не догодив
І люд, як потяг приходить, відходить.
Добродій, у віршах сонет присвятив
Недруг ,попелище вогонь розводить.
Хтось прийде , у дім подасть свою руку
Усміхнеться, немов сонечко літа.
А лукавий , як вітрюган без стуку
Увірветься , стопче у твоїм раю квіти.
Прийде , так нежданно - як гроза і дощ
Нещирий погляд у душу зазирне.
І поводиться ,гордо як князь з вельмож
Зламає , гілку квітки... під ноги жбурне.
А без неба, сонця ,води і роси
В садочку ,найкраща квітка зів'яне.
Ти , не зривай троянду , а посади...
Захисти, від грози залікуй її рани.
Боготвори ,прекрасну жінку у слові !
Нехай світяться щастям очі у житті.
Цвіте квітка ружа у ласкавій мові
Оспівує її вроду соловей на землі.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Чайківчанка