Я знову твій, моя Волинь!
Моє замріяне Полісся!
Край, де ще малюком колись я
пізнав у перше смак ожин.
П’янкої рóскоші наплин
у піднебінні розчинився,
та потім смикать не лінився
скалки з долоней та колін.
Цвіли каштанові міста.
Цвіли ожинові уста.
Лишили спогади у серці…
І ось, уже через роки,
я їх висмикую по черзі,
немов ожини колючкѝ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881917
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2020
автор: Анатолій Костенюк