Цвіт усіх земних цивілізацій
світ на прах розвіював не раз.
Все, що залишалось – цвіль і зайці.
Й дітьми успадкований маразм.
Довго буде з нас він вилізати
в цей слизький, непевний, темний час.
Цвіт цивілізацій – цвіль і зайці –
все, що буде жити після нас.
Хвалячись, мовляв, з цивілізацій
ми – найкраща, решта – лайдаки,
квітнемо на звалищі ерзаців,
дикі малинові будяки.
Хтозна, буде мед з нас дикий, вільний,
чи розвіє знов безрідний цвіт
вітер, поміж зайцями і цвіллю,
що заполонили білий світ?
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881750
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2020
автор: Олександр Обрій