Ніколай Лілієв, В одлюдницькій пустині

Лежу  в  одлюдницькій  пустині  –
в  морозній  самоті  своїй,
мене  минає  сонце  нині,
як  сяєво  незбутніх  мрій.

Тягну  я  руки  і  не  знаю,
кого  б  з  любов'ю  там  зустрів,
а  наді  мною  жах  витає
моїх  невимовлених  слів.

Безумно  крутить  веремія
і  в  скорбній  ночі  глибині
вже  скоро  смерть  тихцем  відкриє
свій  лик  невидимий  мені.

Николай  Лилиев  
В  безлюдните  пустини

Лежа  в  безлюдните  пустини
на  свойта  мразна  самота,
край  мене  слънцето  ще  мине,
като  загубена  мечта.
 
Ръце  простирам  и  не  зная
кого  с  любов  да  призова,
над  мене  ужасът  витае
на  непромълвени  слова.
 
Безумно  вихърът  ме  брули,
и  в  скръбний  блясък  на  нощта
пред  мене  скоро  ще  отбрули
безшумно  своя  лик  смъртта.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2020
автор: Валерій Яковчук