золотоокий звір усміхнувся, й знову посів свій трон.
так, в цих очах – всі гукнули – вся рекурентна вічність!
шестеро сотень гостей, вершки відчайдушного людства,
досі не можуть отямитися: люди, а де ми є?
може, ми – там, куди ведуть всі земні шляхи?
ті шляхи вже горять; той досвід, що ми здобули,
ніколи не знадобиться, можна його забути.
що нам робити, коли повстануть мертві?
вони танцюватимуть на наших столах.
чи вдасться нам гримнути нашу останню пісню,
коли побачимо, як нас обмануто?
це – якась страхітлива, браття, дуже нечесна гра.
які її правила? мабуть, ніхто не знає.
майбутнє тепер вбачається в дуже похмурих барвах:
чи ув'язнення в цьому тумані, де не існує правди,
чи блискавична смерть з чиєїсь примхливої примхи?
тут ніхто нічого не знає; тут кожен, як хоче, грає
самого себе, як він думає, в цій термінальній виставі.
золотоокий цар має свої таємниці:
темні, таємні, жахливі й примхливі.
його воля – жорстока, а бажання – просте:
щоб нам, його любим гостям, велося добре.
так і буде, коли нам всім заманеться
стати такими, як він, а може, й його перевершити.
хто зна, якими б ми стали, якби планували життя
не на день, а на десять. а якби на тисячоліття?
всі дороги ведуть сюди, та здебільшого їх закрито
з огляду на те, куди вони ведуть.
чи абсолютно ми впевнені в усьому, що ми знаємо?
де й коли ми схибили, що пройшли лабіринтом шляхів,
і опинилися тут, в безвихідному лабіринті?
золотоокий звір заспокоює: ні, ви ніде не схибили,
ви навіть не запізнилися на термінальний бенкет.
добре було б з'ясувати, що це за гра насправді.
яка імовірність побачити новий легендарний світ,
і яка – досхочу милуватися згарищами старого?
ми навіть не знаємо, чи слушні такі запитання,
ми надто замріяні, отже, це – термінальна вистава.
хто та чирвова дама? навіщо вона прокинулася?
вона мандрувала снами, мріючи, як одіссей,
добутися рідного краю. тепер її дійсність – жах,
і мертві, що теж прокинулися, розбирають її на частини:
всі дороги ведуть сюди; виходу звідси – немає,
та коли вже ми тут, втішаймося: ми – обрані, ми – вершки
без вини винуватого, без надій відчайдушного людства.
отже, шляхетні вершники, чи не пора встановити,
що тут за гра, й які її правила: вивчимо їх чи ні?
доля старого світу: сум, нудьга й безнадія;
доля нового – непевна. над нами кружляють грифи –
це значить, нам можна боротися за наше власне життя.
всі ми достатньо зневірені, знебожені і знесилені;
нас обмовлено і обумовлено. це – дуже добрий початок,
як на цю – вже не маємо сумніву, чи термінальна – виставу
terminal show, motörhead
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2020
автор: Alisson