Закрили пташечку в золоту клітку
на блюдечку подають їй їсти й пити.
Вона мріє про волю зелену вітку...
Співати соловейку його любити.
Втомилася в неволі жити літа
І не бачить сонця білого світку.
Любить свій рай , як колосяться жита,
Як цвітуть пахучі квіти улітку.
Журиться , схилила голівку свою
тужить , крізь сльози дивиться на зорі.
В самоті виливає гірку сльозу
Виглядає Місяченька в розмові.
Побивається в клітці мала пташка
Сниться , небо ясні зоряні ночі.
Святій іконі молиться як монашка
Боже , чому доля така жіноча?...
Сумну пісню співає себе потішає...
У вічність , день за днем птахом летить.
Того , кого любить з нею немає
Одній , важко жити й цей світ творить.
Без крил ,пташка не злетить у політ
Як немає голосу не заспіває сонети.
Без таланту , душа не зародить плід
І не напише , поетичні сюжети.
Мріє пташина ,щоб був мир на землі
Завтрашній день був кращим чим сьогодні.
Нехай сонечко світить всім у житті
Зігріє , співом як дзвони великодні.
М . ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2020
автор: Чайківчанка